ПОРАДИ БАТЬКАМ

Дитина взяла чужу річ – що робити?»

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала…». Не варто впадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!».Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв’язання цієї проблеми,
а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

• Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім’ю».
• У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.
• Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю. Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому. Спробуйте з’ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку…» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка. У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту. У такому випадку необхідно з’ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

   Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об’єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім’ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп’ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім’ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім’ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п’ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав’язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат.»Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.

Рекомендації батькам, які зацікавлені в формуванні адекватної самооцінки у своїх дітей

1.Не потрібно оберігати дитину від повсякденних справ, не прагніть
вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажуйте її. Нехай малюк
допоможе із прибиранням, сам поллє квіти, одержить задоволення від зробленого
й заслужену похвалу. Не потрібно ставити перед ним непосильні завдання, для
виконання яких він ще просто не доріс.
2.Не можна перехвалювати дитину, але й не можна забувати заохочувати,
коли вона цього заслуговує. Якщо маля давно вміє саме їсти ложкою, не
потрібно щораз за це хвалити, але якщо в нього вийшло поїсти акуратно, не
розмазавши кашу по всьому столі, обов’язково необхідно відзначити це
досягнення.
3.Необхідно заохочувати в дитині ініціативу.
4.Не можна забувати, що маля уважно спостерігає за Вами. Необхідно
показувати своїм прикладом адекватність відносини до успіхів і невдач.
Порівняємо: «У мами не вийшов пиріг, ну нічого, наступного разу покладемо
більше борошна» / «Жах! Пиріг не вийшов! Ніколи більше не буду пекти!»
5. Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Порівнювати треба його із самим
собою (тим, який він був учора або буде завтра).
6. Не треба боятись щиро любити свою дитину й показувати їй свою
любов!

Часто в буденній суєті, в потоці щоденних справ  ми забуваємо поговорити з дітьми «по душах». Це призводить до того, що відносини стають формальними, а в емоційному плані між дітьми і батьками наростає прірва. Як же цього уникнути?

Вчені підрахували, що в середньому ми приділяємо спілкуванню з дітьми всього 12,5 хвилин на день. З цього часу 8,5 хвилин батьки відводять на різного роду настанов, зауважень та суперечок. На довірливе,  дружнє,  неформальне спілкування залишається всього лише 4 хвилини в день!

Тому ми знайшла вихід з цієї ситуації, сформулювавши 4 питання, які потрібно задавати своїй дитині щодня. Навіть будучи дуже зайнятими, виділити 15 хвилин для розмови щовечора, думаю можна!Таким чином, ви немов «залишаєте  двері відкритими», щоб у разі необхідності дитина могла поділитися з вами тим, що для неї дійсно важливо. Не думайте, що кожен раз ви отримаєте розгорнуту відповідь, часто діти обмежується одним-двома словами, але буває і так, що дитина розкаже все що їй «наболіло».

Отже, ось 4 питання, які допоможуть вам зберігати з дитиною теплий душевний зв’язок, навіть якщо спілкуватися багато не виходить.

Як пройшов твій день?

Якщо спочатку дитина віджартовується або відповідає коротко — «погано», «нормально» і так далі, не потрібно влаштовувати їй допит і  «витягувати розповідь кліщами». Можна сказати: «Гаразд, не хочеш — не розповідай, але знай, що мені це цікаво. А ось я сьогодні робила те-то і те-то … ». З часом навіть замкнута,самостійна і потайна дитина почне з вами ділитися тим, що у неї на душі. Перевірено на практиці! До речі, з чоловіками працює точно так само.

Як справи у твоїх друзів?

Можна запитати про конкретно одного друга, якщо ви знаєте про якісь події з його або її життя, а можна — про всі друзях у загальному. Наприклад: «Хто з твоїх друзів, по-твоєму, подобається мені більше всіх? Чому? Розкажи мені про свого одного — найкращого. Які якості повинні бути у хорошого друга? Яку саму приємну річ твій друг робив для тебе? Ким із своїх друзів ти пишаєшся найбільше? Чому? Якби ти дізнався, що твій друг вкрав щось, що б ти зробив? » Як ви розумієте, це питання для різного віку, для різних випадків.

Що хорошого з тобою сталося за день?

Навіть у самий дощовий і похмурий день, можна згадати якісь маленькі приємності. А якщо не пригадується, то взяти і придумати, як себе розважити і повеселити. Наприклад, незаплановано піти в кіно, пограти всією родиною в настільну гру або просто лягти і помріяти, де і як проведете відпустку або як мінімум найближчі вихідні. Такі фантазії виведуть і вас, і дитину з тяжких роздумів на хвилю позитивних емоцій.

Тобі потрібна моя допомога?

Всі ми знаємо, як важко часом просити допомоги. Дитина, яка не звикла отримувати допомогу по дрібницях, тим більше не звернеться до вас в більш складній ситуації, тому починати потрібно з малого — допомогти прибрати  в кімнаті, зібрати іграшки, зробити уроки. Не бійтеся розбалувати сина чи дочку, адже чим більше ви допомагаєте по дрібницях, тим вище ймовірність, що у разі серйозного конфлікту дитина прийде за порадою до вас. Втім, це не означає, що потрібно почати робити все замість дитини.

І ще невечлика, але важлива порада: слухаючи розповідь дитини, не поспішайте  засуджувати («виносити вирок»), коментуйте тільки тоді, коли вас про це попросять. Нехай ваші очі будуть на одному рівні (якщо дитина маленька нахиліться до неї, візьміть на руки або просто сядьте поруч). Не ігноруйте тілесний контакт, обійміться, візьміть за руку. Якщо ви зараз у поганому настрої або у вас немає часу — чесно скажіть дитині про це і домовтеся, коли ви зможете поспілкуватися пізніше.