Консультаціїї батькам

ЯК ПЕРЕЖИТИ КАРАНТИН І ЗАЛИШИТИСЬ СПОКІЙНИМИ БАТЬКАМИ?

Паніка – психічний стан людей — несвідомий, нестримний страх, викликаний небезпекою, що охоплює людину. Вірус – це загроза, і в умовах нестабільності, у тривозі за своє життя і здоров’я близьких, не рідко ми втрачаємо критичне мислення і впадаємо в панічні стани.

Що можна зробити, щоб уберегти себе та корисно і безпечно провести час вдома з дітьми, в умовах ізоляції у зв’язку із загрозою розповсюдження короновірусу?

Ось декілька порад.

1. Обмежте контакти людей в соцмережах, від яких ви отримуєте інформацію про карантин, його перебіг, актуальний стан. Оберіть для себе декілька авторитетних осіб чи джерел від яких іде суха, фактична інформація, без зайвого аналізу ситуації та особистісних оціночних суджень.

2. Відслідковуйте свої почуття. Коли діти і батьки знаходяться в обмеженому просторі досить довгий час, закономірно що виникає дуже багато різноманітних ситуацій, на які ми так чи інакше реагуємо. Дуже важливо в цей момент зрозуміти які саме у вас почуття – страх, злість, тривога, лють, роздратування чи яке-небудь інше і відчути що саме їх викликало. Оскільки, може відбутись підміна почуттів, коли, наприклад, ви можете злитись на підвищення курсу валют і через це сильно накричати на дитину за розлитий чай. Намайгайтесь розмежовувати, які саме почуття і до кого чи чого, ви відчуваєте. Краще обговорити з дітьми почуття допоможуть такі книги: “Велика книга почуттів”“Книга Від…до. Почуття: від суму до радості”“Безліч емоцій. Що означає кожна?” 

3. Не замовчуйте власні переживання стосовно карантину. Діти все відчувають, вони розуміють, що є певне напруження і батьки стривожені. Необхідно спокійно пояснити дітям ситуацію простою та зрозумілою мовою, без зайвої паніки сказати про свої відчуття занепокоєння та тривоги і розповісти про елементарні правила особистої гігієни, які можуть захистити від вірусів (регулярно мити руки, не брати нічого брудного до рота, зайвий раз не цілуватися і не обійматися…). Для маленьких дітей ці правила можна перетворити на гру.

4. Утворіть ритуали. Ізоляція – це свого роду криза, це зміна стабільності і звичайного режиму. Завдання для батьків в цей час організувати нові ритуали, які забезпечать стабільність дітям. Це можуть бути: фізична зарядка в певний час, телефонні та відео дзвінки з рідними, спільне приготування їжі, ігрові турніри з різноманітних настільних чи активних ігор.

5. Організуйте дітям ігрову діяльність. Під час карантину можна пограти в різні навчальні ігри або розважальні.

Ігри для найменших – Гра з мішечком «Звіробуcігри з прищепкамипальчиковий театр “Тваринки”шнурівкибалансирисортерипазли-половинкиігри на липучкахпірамідкимозаїкпомпонирізноманітні сенсорні коробки.

Активні ігри – ходулі, м’ячики, фітболи, килимки з каменями, боулінг.

6. Створіть резервний список активностей та ігор з дітьми, в який можна глянути, коли буде здаватись, що зробили вже все що можливо.

7. Підтримуйте свій ресурс. Насправді батьки легко можуть взаємодіяти зі своїми дітьми, якщо мають на це ресурс і є наповнені. І тут головне зрозуміти, що в даний період ізоляції не всі ваші дії повинні мати якийсь сенс. В звичайному ритмі ми звикли ставити перед собою певні завдання, виконувати їх і від цього отримувати енергію. Наразі ситуація змінилась – необхідно навчитись отримувати задоволення від процесу, а не від результату. Дозвольте собі робити щось без конкретної цілі. Спробуйте зрозуміти, що підходить більше для вас – перегляд фільмів, рукоділля, читання книг, онлайн-навчання, спорт вдома.

Ще один важливий момент стосовно внутрішнього ресурсу – не плануйте далеко наперед. Оскільки ситуація не зовсім стабільна, не ставте конкретних планів, щоб не розчаровуватися у випадку іх нереалізації.

Здоров’я всім і пам’ятайте – карантин скоро скінчиться!

20 ЧУДОВИХ ІДЕЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ

ДРІБНОЇ МОТОРИКИ МАЛЮКІВ

Дрібна моторика руки – це, простою мовою, набір дрібних і точних рухів пальців і кисті руки. Не можна недооцінювати значення дрібної моторики для розвитку дитини. Як відомо, розвиток точних рухів руки сприяє розвитку мови дитини. Чим краще розвинена ручка дитини, тим швидше вона починає говорити, тим краще вона розмовляє.

З перших місяців свого життя малюк починає досліджувати можливості своєї ручки. З кожним днем він все більше і більше вдосконалюється в хапальних рухах кисті і пальчиків. Згодом ці вміння знадобляться дитині для правильного захоплення ложки під час їжі і олівця під час письма. Ми, батьки, можемо допомогти малюкові розвивати ручку, а отже, і його мову, грамотність, мислення. Для цього не потрібні особливі навички. Досить просто назбирати різних дрібних предметів, організувати з них гру і простежити, щоб малюк використовував їх за призначенням, а не засунув в рот, ніс або вухо.

У цій справі стане в нагоді все яскраве, дрібне, нетоксичне. Це і крупи, і прищіпки, і скріпки, і гвинтики з гаєчками, намистинки, баночки, кришечки, ключики та інші предмети, які легко знайти в будинку. Пропонуємо вам добірку ігор, які захоплять вашого малюка і допоможуть розвинути дрібну моторику.

Сенсорні коробки

 Для наповнення сенсорної коробки підійдуть різноманітні крупи, насіння, природні матеріали. Це і жолуді і каштани, листочки, гілочки, камінці і все-все, що знайдете в парку, на вулиці, в лісі, на пляжі і т.п. Також пригодяться: кольоровий рис, кольорова манка, гідрогелеві кульки, макаронні вироби, намистини, камінці, гудзики, різноманітні фігурки тваринкомахморських жителів, людей, героїв, овочі та фрукти із полімерної глини, кришечки, кубики, пір’я, м’які і тверді кульки, помпони, різні пристосування для маніпуляції з предметами (ложечки, пінцетипіпетки щипці і т.п.) та все-все, що попадеться під руку.

Нитки з вовни тонкі і в той же час шорсткі. Для того щоб обмотати якийсь предмет з їх допомогою, малюкові доведеться як слід схопити ниточку пальцями. І це допомагає зміцнювати м’язи маленьких пальців і вчити дитину координувати свої рухи.

Нехай малюк спробує робити з вовняних ниток маленькі павутинки на пальчиках або на маленьких смужках картону, а дитині 4-5 років запропонуйте обмотувати нитками більш складні форми, наприклад, букви А, Б, В, Г…

Нанизування намистин, макарон, створення намиста.

Пальчикове малюванняПальчикові фарби можна виготовити своїми руками.

        

 Різноманітні ігри з пінцетами, щипцями, китайськими паличками

Ліплення із пластиліну, тіста, глини…

Різноманітні ігри з гудзиками

Малювання на манці

                                   

Ігри з прищіпками

Дітям завжди цікаві ігри з водою. 

Ігри із скріпками

Стрічки і решітка

Не викидайте пляшечки і баночки з-під шампунів і кремів. Розкручування кришечок і пдбір відповідних на довго і з користю займе дитину.

ЯК СКАЗАТИ “НЕ МОЖНА”,

ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА.

            

  1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.

    Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
  2. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
    Якщо уникнути заборони не вдалося:
  3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
  4. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.
  5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
  6. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
  7. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
  8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок нагадаємо: 

ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ,

А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

ЯК ЗАОХОТИТИ ТАТА ДО ІГОР З ДИТИНОЮ?

                   

1. Не критикуйте способи та іграшки, якими батько грається з дитиною. Коли гра іде за власним бажанням, тоді учасники отримують від неї насолоду. А коли все іде через силу – виникає лише бажання швидше все закінчити. Тато повинен бути «живим», гра повинна йти від душі, він повинен бути включений, а якщо ви будете підказувати, то цього не буде. Ви можете внести свої корективи у випадку, якщо гра може зашкодити здоров’ю чи життю учасників і оточуючих людей.

2. Краще, щоб у батька з дитиною був певний визначений час для ігор (наприклад, після роботи). Якщо є регулярність, то це вже переростає в традицію, що само собою закріплює частоту взаємодії тата з малечею.

3. Добре, якщо в сім’ї є певні види взаємодії в яких приймає участь ЛИШЕ тато. Наприклад, політати, прогулянка з машиною, пограти в хованки. У дитини формується асоціація, про те, що тільки з татом відбувається дана гра. Це особливо актуально для мам маленьких діток – коли діти з мамою багато часу, «мамині», просять тільки її грати, а тата «бояться» і «забувають» за той час поки він на роботі). Бажано, щоб тато сам організував ці види ігор.

4. Намагайтесь організувати так, щоб дитина гралася з татом, коли вона має  гарний настрій.  Якщо її щось турбує, бажано, щоб в цей час поряд була мама.

5. Залишайте дітей на тат, особливо, коли малюку не час спати. Мамі обов’язково потрібен час щоб розвіятись, а тато має прекрасну можливість попрактикуватись самостійно, а не під вашим пильним наглядом. Будьте впевнені, немає ситуацій з якими б не впорався батько!

6. Хваліть тата за проявлену турботу і вміння встановлювати контакт з дитиною, знаходьте позитивні моменти, схожі риси і озвучуйте їх. Тоді в них з’явиться впевненість і бажання і надалі грати з дітьми. Крім того, хваліть тата в очах дитини. Наприклад, «бачиш який тато молодець – може знайти вихід з будь-якої ситуації (щось там трапилося), полагодити будь-яку поломку (зламалася машинка) і т. д.».

7. І на останок, мами, пам’ятайте, що на ігри з дитиною тато витрачає більше енергії, оскільки вони зазвичай активніші. Саме тому такі ігри досить короткотривалі і рідші ніж ігри з мамами. Майте це на увазі і не змушуйте тат гратися з дітьми!

Спокій VS тривожність:
як обрати правильну стратегію у період карантину
 

1. Не дайте тривозі змоги заволодіти вами
Заздалегідь продумана послідовність дій має знизити тривогу.
Якщо цього не відбувається і тривожний настрій починає позначатися
на взаєминах із близькими людьми — з’являється дратівливість, погіршуються сон і апетит — зверніться по допомогу до психолога чи психотерапевта. Поліпшити тривожний стан можна завдяки фізичним та
дихальним вправам, йозі, медитації. Щоб опанувати ці заняття, скористайтеся онлайн-уроками.
Також підійдуть усі методи розслаблення, якими ви користувалися в звичайних умовах. Наразі приділіть їм більше уваги і зробіть їх щоденним ритуалом.
2.Порозумійтеся із рідними
Якщо ви залишилися вдома всією сім’єю, чимало залежить від ваших взаємин. Якщо раніше у вашій родині були якісь непорозуміння,
які нівелювало те, що ви бачилися із рідними лише вранці та ввечері
після роботи, то тепер саме час перевірити ваші взаємини на міцність.
Сім’я — це команда. Важливо розуміти, які спільні цілі є у вашої
сім’ї і що ви можете зробити разом, аби їх досягнути.
Якщо обом батькам потрібно працювати з дому, можна мінятися:
хтось працює в першій половині дня, хтось — у другій. Тривалі прогулянки в максимально безлюдному місці врятують всіх: діти будуть задоволені, батьки відпочинуть. Потрібно діяти як єдиний організм.

 

2.Зберігайте особистий простір
Якщо в сім’ї є зовсім маленькі діти, єдина можливість побути на
самоті — йти на якийсь час із дому. Якщо ваші діти відносно дорослі,
домовтеся з ними: «Годину ми проводимо час поодинці, бо людям потрібен вільний простір».
Єдиний спосіб зберегти/обстояти особистий простір — вести розмову й домовлятися. Інакше ніяк.

3.Не панікуйте завчасно й дотримуйтеся простого плану дій
Складність полягає у тому, що ніхто не знає, коли ситуація зміниться.Кожен зможе вигадати апокаліптичний сценарій. Однак найліпше — розв’язувати проблеми в міру того, як вони виникають, і думати про конкретний момент.У період невизначеності людині потрібна якась конкретика. Наявність плану та звичних ритуалів знижує тривожність.

Створіть для себе список подальших дій: простих, доступних вам
справжніх справ. Не потрібно нічого глобального. Зараз не час длярекордів. Варто знизити планку і вимоги до себе. Звісно, ситуація непроста, але бути спокійним точно можна.

5.Знайдіть опору

У кризовій ситуації важливо створити собі максимально чіткуструктуру життя, на яку можна спертися. Кожен реагує на стрес порізному. А тому поспостерігайте за собою і з’ясуйте: із вами усе гаразд
чи, навпаки, ви потребуєте підтримки друзів або допомоги фахівця. Також спробуйте визначити межу, коли ситуацією керуєте ви, а коли —ваша тривога. Наприклад, якщо миття рук стає нав’язливою ідеєю і через це у вас тріскається шкіра, однак ви продовжуєте проводити біля
раковини по 20 хв, зверніться до псих

                                                                                                                                                  Підготувала Людмила Терещенко,
                                старший науковий співробітник Інституту психології
                                імені Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук
 

4 золотих правила,

               аби вижити під час карантину з дітьми
1.Пам’ятайте, карантин — не привід для соціальної ізоляції. Адже сучасні
технології дають змогу спілкуватися на відстані — у скайпі чи інших відеомесенджерах. Обладнайте простір для спілкування з близькими в інтернеті — знайдіть зручне місце для ноутбука, планшета чи смартфона,
розташуйтеся так, щоб усі, хто бажає спілкуватися, влізли в кадр. Тепер
можете влаштувати онлайн-чаювання з друзями, із якими ви побачитеся офлайн після карантину.

 

2.Обладнайте місце для пустощів. Діти, які вимушені сидіти в чотирьох
стінах, можуть легко звести батьків із розуму. Здебільшого через те, що
дітям складно витримати вимушену фізичну пасивність. Емоції, переживання, страхи дітей потребують прямого виходу, через фізичну активність. Відведіть для дітей спеціальне місце, де вони зможуть щодня хоча
б трішки побешкетувати — пострибати, поверещати, потупотіти ногами. Бажано, щоб дратівливі родичі, які не витримують галасу й шуму,
могли сховатися подалі від цього місця. Організуйте для дітей активні
ігри — піжмурки, квач, «Море хвилюється» тощо. Робіть разом ранкову
зарядку.

 

3.Уникайте гіподинамії. На відміну від дітей, дорослі не відчувають потреби у фізичній активності. Однак це означає, що потрібно постійно сидіти
на місці. Гіподинамія, тобто малорухливий спосіб життя, спричиняє порушення сну, травлення і гіпоксію мозку та організму загалом. Принаймні пів години на день приділяйте фізичним вправам. Нині в інтернеті
можна знайти онлайн-уроки спортивних занять на будь-який смак: від
йоги і аеробіки до танців та дзюдо. Не забувайте перед вправами провітрювати приміщення. Якщо діти долучаються до ваших занять — це
добре. Адже що більше енергіїї вони витратять, то легше буде дорослим.

 

4.Будьте турботливішими до найближчого оточення, а передусім до себе.
Подбайте про своє самопочуття — ніжтеся у ванні, висипайтеся, займайтеся тим, що вам до вподоби, балуйте себе приємними дрібницями. Якщо обираєте: заборонити щось дитині або дозволити — ліпше дозвольте. Не встрявайте у дрібні сварки. Слухайте тиху релаксивну музику, дивіться добрі, оптимістичні фільми. У спокійних і впевнених батьків — спокійні діти.

Підготувала Людмила Терещенко,
                               старший науковий співробітник Інституту психології
                              імені Г. С. Костюка НАПН України, канд. психол. наук

                               «Як підготувати дітей до школи.»

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?

Не слід:

  • до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;
  • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;
  • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

Необхідно:

  • прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
  • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
  • вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо:

                                                Світогляд дитини – це те, що вона:

  • знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);
  • знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;
  • знає про світ;
  • полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);
  • знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;
  • знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

1111.jpg
111.jpg

Формування психологічної готовності

дитини до навчання.

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:

  • мотиваційний;
  • інтелектуальний;
  • вольовий;
  • емоційний;
  • особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

  • ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи
  • виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура);
  • відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки);
  • віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочень (солодощі, подарунки);
  • визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

  • обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;
  • рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

При роботі із інтелектуально непідготовленими дітьми потрібно використовувати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина йде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами .

У роботі з дитиною необхідно вчити її формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

  • Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками та ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

  • Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.
  • Навички спілкування:

Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.

  • Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки..

Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, на скільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.

Ігри, у які Ви можете пограти з дітьми

1. «Жуки»

— Ось жуки розправили крила і полетіли: «ж-ж-ж». (Діти бігають по кімнаті.)

— Яку пісеньку співає жук? – запитує дорослий.

— «Ж-ж-ж», — відповідають діти.

— Давайте скажемо слово «жук» так, щоб почути пісеньку – «ж-ж-ж». (Діти охоче повторюють слово, «гудять», вслуховуються в пісеньку жука.)

— А давайте послухаємо, чи є пісенька жука в інших словах? Ж-ж-журавель.

— Є!

— А в слові нож-ж-жиці? Ж-жайворонок? (Є.)

— Метелик? Чи співає в цьому слові жук свою пісеньку? (Ні.)

«З» – політ комара (протягування);

«Ш» – шелест листочків;

«П» – пихтіння їжака (швидке повторення);

«Р» – працює мотор.

2. «Скільки звуків? На якому місці?»

Матеріал: картка із зображенням будинку.

— Давай будемо шукати звуки. Скажи слово «дім» так, щоб я почула в ньому перший звук. Закриємо першу клітинку фішкою (білою, жовтою).

3. «Хто уважніший»

— Тепер я називатиму звуки, а ти зніматимеш його зі схеми. Подивимось, який ти уважний. Прибери, будь-ласка, звук «д».

4. Вправи на розвиток дрібної моторики руки та зорово-рухових координацій.

  1. Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).
  2. Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіуса обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення за внутрішнім контуром).
  3. Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).
  4. Розфарбовування й штрихування (потрібно цьому заняттю надати загального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво).
  5. Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).
  6. Конструювання та робота з мозаїкою.
  7. Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в’язання, плетіння, робота з намистом тощо).

5. Ігри та вправи на розвиток загальної моторики (сили, спритності, координації рухів).

  1. Ігри з м’ячем (найрізноманітніші).
  2. Ігри з резинкою.
  3. Ігри на зразок «Дзеркала»: дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого може бути передана дитині, яка самостійно придумує рухи).
  4. Ігри типу «Тир»: влучити в ціль різними предметами (м’ячем, стрілами, кільцями тощо).
  5. Комплекс найрізноманітніших спортивних та фізичних вправ.
  6. Заняття танцями (або підготовка до них — ритміка).
  7. Аеробіка (виконання фізичних вправ під ритмічну музику).

6. «Пантоміма»

Ця гра розвиває уяву і творчі здібності. Попросіть дитину жестами, мімікою, звуками зобразити якийсь предмет (потяг, машину, чайник, літак) чи якусь дію (малювання плавання, вмивання).

Якщо з першого разу не виходить, покажіть самі, як це треба робити. Пограйте у «відгадайку»: дитина відгадує, що ви зображуєте, а потім навпаки – ви маєте здогадатися, що показує дитина. Намагайтеся придумати кумедні варіанти.

7. «Чарівна палітра»

Змішуючи фарби під час малювання, можна отримувати різні відтінки кольорів. Дитина може зобразити небо на світанку за допомогою синьої та білої фарб. Розмішувати синю фарбу треба на палітрі або тарілці, поступово додаючи білила та наносячи мазки на аркуш паперу. Чим більше відтінків, тим краще. Головне – щоб відтінки змінювалися якомога рівномірніше. Потім можна переходити до інших завдань (відтінки відрізняються за кольоровим фоном). Запропонуйте дитині намалювати захід сонця (перехід від жовтогарячого до червоного).

8. «Здогадайся, що приховано»

У цій грі дитина повинна вміти уявляти предмети за їх словесним описом та описувати різні предмети.

Заховайте якусь іграшку та опишіть дитині її зовнішній вигляд, наприклад: «Жовтого кольору, дзьоб гострий» (курча). Якщо дитина здогадається, відайте їй іграшку. Потім дитина ховає предмет і описує його. Гру можна урізноманітнити, ховаючи предмети у «чарівну торбинку» та пропонуючи дитині, після того як вона відгадає, знайти заданий предмет, намацавши його рукою серед інших.

9. «Чого на світі не буває?»

Гра на розвиток уяви, творчого мислення. Запропонуйте дитині намалювати те, чого не буває. Попросіть її розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо ви теж візьмете участь у малюванні.

10. «Назви сусідів»

Гра на розвиток навичок лічби.

У грі можуть брати участь двоє або більше дітей. Гравці стають у коло, один бере м’яч. Він кидає м’яч партнеру, називаючи число від одного до десяти. Той, хто піймав м’яч, повинен назвати сусідні числа (на одне більше та на одне менше від названого. Після цього він називає своє число і кидає м’яч далі)