Заклад дошкільної освіти №4«Вишенька» Старокостянтинівської територіальної громади Мобінг (від англ. mob — юрба) — форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Уперше явище описано на початку 80-х рр. ХХ в. Німецький фахівець в галузі індустріальної психології Хайнц Лейманн після проведених досліджень у скандинавських країнах описав мобінг і охарактеризував його як психологічний терор, що включає систематично повторюване вороже й неетичне поводження одного або декількох людей, спрямоване проти іншої людини, в основному однієї. Інструменти мобінгу — утаювання інформації, ізоляція, обливання брудом, безперестанна критика, поширення пліток, висміювання, окрики тощо. Мобінг особливо розповсюджений в середовищі офісних працівників. Процес виживання містить у собі п’ять фаз: — перша — наявність тривалого й недозволеного конфлікту; — друга — агресивні дії й ворожі відносини; — на третій фазі в конфлікт утягується керівництво й інші співробітники, переслідуваний піддається наклепу; — на четвертій фазі на робітника ставиться клеймо, і насамкінець — звільнення. Профспілки німецької корпорації IG Metall установили, що в 33% випадків нападником є керівництво. Підлеглий допускає спровоковані помилки, які гіперболізуються й представляються як такі, що майже звели фірму до катаклізму. У книзі «Насильство на роботі» («Violence at Work»), виданою Міжнародною організацією праці (ООН) в 1998 р. мобінг наводиться в одному переліку з вбивствами, зґвалтуваннями й пограбуваннями. Пояснення цьому таке: необразливий на перший погляд у порівнянні з іншими видами фізичного насильства мобінг іноді закінчується зведенням рахунків з життям. Цивілізований світ поступово привчається протистояти мобінгу легітимними методами. У січні 2002 р. Франція ввела антимобінговий закон. У канадській провінції Квебек і в Колумбії прийняте законодавство проти агресії на робочому місці. А Німеччина визнала, що мобінг створює умови, які призводять до різних захворювань. У Швеції керівники підприємств повинні так організувати працю, щоб запобігти й не допустити психологічного терору на робочому місці. З появою ознак мобінгу роботодавець зобов’язаний вжити контрзаходи. Психологічна проблема мобінгу в освітньому середовищі Розбудова системи освіти відбувається у складних соціокультурних умовах та в ситуації загострення негативних явищ в освітньому середовищі. Зокрема, майже в кожному освітньому середовищі існує проблема мобінгу. Проблема мобінгу, як психологічна, була окреслена ще в 70-80-х роках минулого століття у Швеції, потім в Німеччині, Польщі та інших країнах Європи. Важливим є те, що це слово пов’язане з довготривалим виключенням особистості, учня, дитини з групи, класу, колективу. Мобінг — це регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди людині, дитині. Це довготривале «відторгнення», людини, дитини більшістю членів класу чи групи, колективу. Як показують дослідження, актуальним в учнівських колективах стало поняття «мобінгу» (від англ. -натовп, глум й означає психологічний терор, який здійснює група по відношенню до особистості). Види мобінгу: бойкот, причіпки, кепкування, дезінформація, доносительство, спричинення шкоди здоров’ю, дрібні крадіжки або псування особистих речей. Крім того, в залежності від походження, мобінг поділяють на вертикальний (боссинг) — від керівництва, або відповідно від підлеглих, і горизонтальний — від колег або дітей. Передумови мобінгу з боку жертви: конкуренція з вже існуючим авторитетом (через відхилення від психологічних рамок колективу, начальства); тиль поведінки, як у жертви (слабкість, жалібність, хлюпкість). Найчастіше жертвами насилля стають діти, які мають: — фізичні недоліки або вади — ті, що носять окуляри, діти зі зниженим слухом або з руховими порушеннями; — особливості поведінки — замкнуті або імпульсивні; — особливості зовнішності — руде волосся, веснянки, виступаючі вуха, криві ноги, особлива форма голови, вага тіла (повнота або худорлявість) тощо; — страх перед школою; — відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти); — хвороби — епілепсія, заїкання, порушення мовлення, дисграфія (порушення письмової мови), дислексія (порушення читання), дискалькулія (порушення здатності до рахування) і т.д. — низький рівень інтелекту і труднощі у навчанні. Для дітей, або ж дорослих які отримали статус відторгнутих, або ізолянтів, характерним є об’єднання в мікрогрупи, які переростають у так звані «групи ризику». Відсутність корекційного впливу на таких дітей, інтеграція даних мікрогруп сприяє формуванню відхилень у поведінці, а це впливає на стан правопорушень у навчальному закладі і створює негативний мікроклімат в дитячому колективі. Об’єднуючись між собою, такі діти порушують робочу атмосферу на заняттях, викликають негативізм і роздратування у педагогів, висміюють або принижують однолітків, конструктивно налаштованих на навчання. Сучасні діти про людську жорстокість знають більше, ніж їхні ровесники 20-30 років тому. Причиною цього є демонстрація сцен насильства у ЗМІ. Спостерігається пережите насильство не лише в кіно, а й на власному досвіді, а саме в сім’ях, сценах приниження в класі (бійки, вимагання грошей, психологічний тиск, словесні образи). Причиною мобінгу може бути не тільки агресія або страх, а також нудьга і монотонність, бажання розвіятись чи виділитись серед інших. Наслідки таких «розваг» відображаються на особистості і супроводжуються психосоматичними порушеннями. Як не прикро, але однією з причин «мобінгу» є й нестабільність сучасної сім’ї (багато дітей живе з одним із батьків, значна частина дітей проживає з родичами або опікунами у зв’язку з виїздом батьків за кордон, існує багато функціонально неспроможних, деструктивних сімей). У зв’язку з цим у дітей в таких сім’ях з’являються емоційні розлади, депресивні стани, агресивність, що значною мірою впливає на взаємовідносини в дитячому колективі. Мобінг вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, дезадаптуючи її з усіма витікаючими звідси наслідками, а саме: руйнування або ж затримка формування сфер, в яких здійснюється становлення особистості — діяльності, спілкуванні, самосвідомості. Наслідки мобінгу: — неадекватне сприйняття власної індивідуальності — занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, беззахисність; — неадекватне сприйняття реальності — формування дезадаптаційних захисних психологічних механізмів; — тривога, стрес, фобії, депресії, неврози, страх; — відхилення в поведінці — адиктивна, антисоціальна (крайньої формою якої є кримінальна), суїцидальна; — формування залежностей: алкогольна, тютюнова, наркотична, психологічна і т.д.; — порушення в комунікативній сфері (крайнім випадком є розлади мовлення) — страх спілкування з людьми, крайню недовіру до людей, відсторонення від спілкування з колективом (в школі це проявляється у вигляді прогулів). Напрямки превентивної роботи: — підтримуйте позитивний статус дитини (потенційної жертви мобінгу); — підкреслюйте важливість спільної роботи у колективі; — формуйте навички самоконтролю, асертивної поведінки та позитивне ставлення до себе; — засуджуйте твердо й постійно деструктивну й антисоціальну поведінку; — використовуйте в роз’яснювальній профілактичній діяльності такий матеріал, що спонукатиме слухачів до міркувань та осмислення власної поведінки; — заохочуйте до позитивних зрушень в особистісному зростанні, тобто підтримуйте у них прагнення до самовдосконалення. Основні завдання соціально-педагогічної і корекційної роботи з жертвами насилля: створити психологічний комфорт для отримання жертвами мобінгу позитивного досвіду підтримки і довіри; сформувати навички упевненої поведінки, розвинути впевненість в собі, позитивне самосприйняття; допомогти розвинути навички конструктивного спілкування, комунікативну компетентність; мінімізувати відчуття людиною своєї одинокості шляхом формування потреби у приналежності до групи; підвищувати рівень емоційної комфортності шляхом зниження тривожності; працюючи з колективом, в якому зафіксовано явище мобінгу, необхідно в напрямку зниження агресивності, формування толерантності, емпатійності з метою вторинної профілактики виникнення мобінгу. Рекомендації щодо уникнення мобінгу: намагайтеся підтримувати стосунки з усіма учасниками колективу. не розпускайте плітки, а почувши плітку, не переказуйте її іншим. відстоюйте свою думку, не дозволяйте принижувати себе. дотримуйте традиції колективу. беріть участь у спільних колективних заходах. якщо виникають проблеми у стосунках з однолітками або вчителями, зверніться до дорослих яким ви довіряєте (краще до психолога).